* * *
Быть добрыми - не часто пробуем,
К вещам любой из нас томим,
И часто к Богу лезем с просьбами,
Ничем не жертвуя пред Ним.
МОЛИТВА В КАТАКОМБАХ
Горит свеча внутри пещеры,
В молитве преклонен народ.
Имперский сыщик рот ощерив
Легионеров приведет.
И будет кровь, и пытки будут, —
Закона воплощенный глас.
Нерон у власти. Рима будни.
И христианства ранний час.
В году дней откровенно мало,
Чтоб всех казненных перечесть;
Хватало дела для металла,
И всех в историю не внесть...
Горели свечи в катакомбах.
Молились с именем Христа.
Огня неугасимый ромбик.
Молитва к Небу не с листа.
* * *
Вчера — мороз, сегодня — дождь,
А завтра будет ветра конница.
Посмотришь и не разберешь:
Чего природе нездоровится.
Отдует и отморосит,
Потоком в тишине отметится.
А с человека что спросить,
Когда он мечется и мечется?
* * *
Я ждал, что будет строже жизнь,
Пока сюжет судьбой не спутан.
Преодолевши виражи
Теперь стою на перепутье.
И сердце — птицею в груди,
И день в обычном тигле плавится.
А может беды впереди?
И ожидания оправдываются?
ГРАФИНЯ ГРАМОН
Она любила короля
И королем была любима.
Любовь не проходила мимо —
Выписывала вензеля.
Она замужнею была,
Но муж прощал ей увлечение,
Не придавал тому значение,
В нем злая ревность не цвела.
Звалась графинею Грамон
(Богатая до поднебесья).
А кто сражен любовью если,
Подобно молнией сражен...
Война то там, то здесь мела,
Король на меч пускал орало;
Графиня деньги отдавала
Ему на бранные дела.
Своя, чужая кровь течет.
Победы или поражения.
И после каждого сражения,
Король графине слал отчет.
Года идут. Любовь все длится.
Графини средства мчатся вниз.
Король на ней хотел жениться
И с королевой развестись.
Но оказался он бескрыл,
Хотя в боях и отличился.
И не развелся, не женился,
Зато графиню разорил.
И дожила графиня жизнь
Забытою и одинокой.
Горьки порой любви уроки.
Их выводов всегда держись.
* * *
Рисует художник ночи
Снова картину свою.
Нет в небе ярких точек,
Видно — там тучи снуют.
Теплые краски сожжёны,
Или в глубоком сне...
И под ногами тяжелый
Лежит, залежалый снег.
ЗАРНИЦА
Вспыхнула и погасла,
На миг осветила даль.
Снова ночь безучастна,
Таков ей удел дан.
Но грома не слышно выстрела,
Погасшую не найдешь...
Зашелестели листья,
Будет, наверное, дождь.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Студентки - Таисия Кобелева У новелі «Студентки» образ Єви-Ніколь і її брата Джеймса, як іноземців, я вибрала не просто так. Кожна людина, стаючи християнином, отримує від Бога якесь завдання, щоб виконати Його план спасіння людства. Іноді людина виконує це завдання далеко віл свого дому. Ніколь не вважала це місто своїм домом назавжди, вони з братом постійно чекали можливості повернутись на Батьківщину. Так само кожен християнин вважає Землю своїм тимчасовим домом. Тут він виконує Божий задум для нього, адже всі люди народились не просто так.\\r\\n В образі Джеймса показаний той старший брат, про якого мріє кожен. Джеймс опікується своєю сестрою і докладає до її навчання чималих зусиль. Він став опорою своїй молодшій сестрі, яка сама б не вижила в чужій країні і чужому місті.\\r\\n Коли Єва познайомила Лізу, а Джеймс Олега, з Богом, вони виконали своє завдання тут і могли повернутись додому.\\r\\n Ліза і Настя на початку твору – символи дівчат, які вважають, що усім для повного щастя, не вистачає бойфренда. Тому вони більше ніяк не могли пояснити веселий настрій своєї сусідки.\\r\\n Ліза – людина, яка шукає сенс свого життя, шукає наполегливо. Будучи на дні відчаю, вона спочатку піддається йому і кидається на Єву з ножем, потім кидає її під машину. Злякавшись свого вчинку, дівчина трішки бере свої відчуття під контроль і зривається на Насті. На самому дні відчаю Бог подав їй свою Руку через пісню, яку вона почула через відкриті вікна Дому Молитви. Там лунала пісня Олександра Бейдика «Отпусти».\\r\\n Настя – образ впертих людей, яким не жаль нікого, крім себе. Однак в кінці твору вона теж приходить до Бога.\\r\\n
